З Леонідом ми зустрічалися досить довгий час, поки одного разу не вирішили з’їхатися. Зіграли весілля, жили мирно та щасливо. На третій рік сімейного життя ми почали втомлюватись один від одного. Раніше ми постійно ходили на вечірки, знайомилися з новими людьми, а зараз все більше хотіли проводити час наодинці, причому один від одного. Далі мене почала дра тувати поведінку чоловіка. Леонід – дуже хороша людина, не лінива, вірна. Але іноді він міг залишити тарілку непомитою після гречки – і я відразу лютувала. Якось, суботнього ранку, ми серйозно посва рилися. Справа в тому, що я хотіла виспатися після важкого робочого тижня, а Леонід забув вимкнути свій будильник.
Я якось змогла заснути після першого дзвінка, але через 10 хвилин телефон задзвенів вдруге. Я спробувала прокинутися, потім пролила каву на ліжко, коротше була на межі нервового зриву. Я пішла у ванну, оскільки мене вже котрий день нудило від запаху кави. Леонід пішов прогулятися. Через кілька хвилин я тримала в руках позитивний тест на ваrітність. Така новина, але в період, коли наша родина на межі розвалу… Як би там не було, вирішила розповісти Леоніду, щойно він повернеться. Минуло дві години, і чоловік не повертався. Через якийсь час пролунав дзвінок, від чоловіка. Я підняла слухавку, але в ній був жіночий голос.
Медсестра повідомила мені, що мій чоловік потрапив у сер йозну ДТ П і зараз перебуває в реа німації. Я помчала до ліkарні, кілька разів непритомніла, поки його оnерували. Надвечір чоловіка перевели до палати. Я сиділа поруч із ним, nлакала, виба чалася за цей день, адже все почалося з якогось чортового будильника. Через пару днів чоловік прийшов до тями. Я насамперед розповіла чоловікові, що ношу під сер цем наше майбутнє дитя. Чоловік був щасливий. Він набрався сил, і його навіть виписали додому раніше. Зараз ми повністю розуміємо одне одного, більше не сва римося. За кілька тижнів мені наро джувати. Сподіваюся, майбутня дитина тільки зміцнить наші відносини.
