Коли мені було 23, моє життя перекинулося до rори дном. До цього ми з моїм чоловіком і донькою жили в достатку, та й в такому, що кожного місяця виділяли гроші моїм батькам. Батьків мого чоловіка не ста ло давно, тому він з повагою ставився до моїх, і жодного разу і поганого слова не сказав на те, що я даю батькам стільки грошей. Справа в тому, що і я, і чоловік заробляли непогано і могли собі дозволити багато чого на ці гроші. Ми ніколи не думали, а що буде, коли цих грошей не стане. Не думали, а треба було.
Наша компанія не змогла пережити кризу, ми збанкрутували, я залишилася без роботи, а однієї зарплати чоловіка вистачало лише на нас: на продукти, комуналку, на дрібні покупки та й усе. Моя близька подруга, Саша, зі своїм чоловіком та двома дітьми жила в Польщі. У них там був власний двоповерховий будинок, і вона, дізнавшись, у якій важкій ситуації ми опинилися, наполегливо запрошувала мене з донькою до себе на якийсь час, щоб я могла перезавантажитися і вступити в бій з новими силами. Чоловік зі сльо зами на очах відвіз нас до аеропорту, адже це була наша перша розлуkа.
Він залишився, адже не міг втратити роботу у такій складній ситуації. Якось мені зателефонувала мама і з вказівним тоном запитала, чому я їй не надсилаю гроші вже 2 місяці. Вона чудово знала, в якій ситуації ми опинилися, але, мабуть, її це мало цікавило. – Мам, чоловік і так зі шкіри геть лізе. Усі гроші нам відправляє, сам на одній гречці живе. Так, Саша нас забезпечує тут, але ми з донькою у чужій країні, нам потрібні тут гроші. Мама відразу поклала телефон, перед цим пирхнувши щось, типу я думаю тільки про себе. Ну, що я можу з нею поробити… мабуть, розпестили ми її з чоловіком…
