Коли виявилася хво роба Михайла, його характер тільки погіршився. Він і так все своє життя був дуже сварливий і жорстокий, а тут став ще гіршим. Коли їй уперше повідомили його діаrноз, вона сумно опустила погляд. – У вашого чоловіка проблеми сер ця. – У нього ніколи се рця не було, як і душі, – думала дівчина. Розуміючи, що йому зовсім не довго залишилося, Мишко му чив усіх до чор тиків. Від нього навіть половина працівників звільнилася. Його дратувало все. Навіть стіни шикарного особняка викликали в ньому лише роздратування та зл ість. Його не втішав ні його величезний садок, ні кількість грошей, ні кількість можливостей.
Був лю тий, що життя посміло поставити йому якісь обмеження, і він виявився звичайною людиною. У ситуації, що склалася, йому не могли допомогти ні гроші, ні зв’язки. Останніми днями таке було часто, постійно втрачав свідомість. Тож не пам’ятає, коли його забрали до ліkарні. Він пам’ятає той момент, коли виявив, що не безнадійний. Саме цього дня в ава рію потрапив молодий хлопець із здоровим сер цем, і ліkарі змогли зробити імnлантацію. Мишкові вдалося ви жити.
Коли він прокинувся вперше, не міг нічого сказати через слабкість. Осягнуло людину почуття, що все змінилося. Вперше у своєму житті він помітив, яка в нього гарна дружина, які сумні очі й тонкі руки. Він дуже змінився після оnерації. Якось підобрів, став люднішим. Галина ніяк не могла не повірити, що із чоловіком відбулися такі зміни. Через три місяці на звичайному цви нтарі зупинився дорогий позашляховик. Туди вийшла молода жінка із квітами. Вона поклала їх на свіжу могилку і тихо прошепотіла: – Ти дав моєму чоловікові не лише сер це, а й душу…
