Коли бабуся залишила мені свій будинок, мама та сестра по черзі ходили з пропозицією продати будинок та поділити гроші. Але найжахливіше було попереду

ПОЛИТИКА

З родичками мені, звичайно, круто пощастило… Якби ця історія трапилася не зі мною, я ніколи б у житті не повірила, що в рідних людях може бути стільки нена висті один до одного… А річ у тому, що ми з сестрою, з Людою, давно знали, що мамина квартира належить їй, а бабусина – мені. Все б нічого, але сестра в мене виявилася тямущим дівчиськом і прийшла до висновку, що насправді їй повинні дістатись обидві квартири, тому що в неї є два сини, і їй будинок потрібніше. Сперечатися з нею я не збиралася. Люда не відставала від бабусі своїми вимогами. Вона постійно ходила до бідної в гості, пред’являла їй щось. Моя бабуся була тією ще жартівницею.

Вона сказала, що перепише свій будинок на сестру, тільки якщо та наро дить їй ще одного онука. Але й Людка була не промах. Вона швидко знайшла недостатній компонент для створення ще одного спиногризу, тобто кавалера, і розпочала справу. Через 9 місяців Люда прийшла до бабусі з конвертом. Бабуся не розгубилася, сказала, що Люда мала народити їй онука, а не онучку. Умов не дотримано, отже, квартири не буде. Бабусі скоро не ста ло, і вона залишила мені свій дім. Я сама навіть не натякнула їй жодного разу про це, тож це був її усвідомлений вибір. Коли я в’їхала в ту квартиру зі своїм чоловіком, у нас почалися найжа хливіші дні у спільному житті. Виною всьому були мої мама із сестрою.

Вони обидві налаштовували мене одна проти одної. Ті ходили до нас по черзі щодня з однією і тією ж пропозицією. — Може, ти продаси будинок, і ми поділимо гроші на двох? Що ти думаєш? Сестра/мама про це нічого не дізнається. Вона ж жодного стосунку до цього будинку не має. Я постійно намагалася обійтися без kонфліктів, але одного разу сталося несподіване. Поки сестра старанно налаштовувала мене проти мами, та все це почула та виселила сестру зі свого дому. Незабаром Людка з трьома своїми копіями прийшла до мене. – Половина цього будинку належить мені. Я візьму житлоплощею, продавати квартиру не станемо, адже ми тут житимемо, — усміхнулася вона з порога і увійшла до будинку.

Час був пізній, і щоб не залишити племінників на вулиці, я впустила сестру переночувати, проте вранці я прокинулася від криків сестри, яка не дозволяла моєму чоловікові користуватися кухнею до 9 годин. А на його роботу Люда начхати хотіла. — Є чіткий графік: кухня належить мені з 7 до 9, а вам – із 9 до 11. Що тут незрозумілого? Українською мовою написано. — Так, — з розпатланим волоссям я увійшла на кухню, — мені варто сказати, куди тобі цей графік засунути? Це наша хата, а ти в ній – ніхто. Ану, зібрала своїх і на вихід! Після цього випадку ми з чоловіком вирішили продати бабусин будинок і переїхати в інше місто, адже самі розумієте, жити в одному місті з такою ріднею – спосіб самоліквідації.