Я щиро не розумію мою дочку. Вона завжди була дуже розумною та слухняною дівчинкою, для неї мої поради служили правилами життя, та й загалом, мені здавалося, що вона виросла дуже розумною дівчинкою. Мою дочку занапастила найхитріша складова життя людини, а саме – любов. Взагалі раніше дочка не звертала уваги на хлопчиків, вся її увага була зосереджена на навчанні, і я вважаю, що це було правильно, адже у її віці стосунки лише шкодять. Однак і в підлітковому віці вона була домосідкою, друзів було зовсім небагато, а з хлопчиками взагалі соромилася спілкуватися.
Мене це трохи тур бувало, але багато уваги я не звернула на це. За підсумками, після закінчення універу моя дочка влаштувалася працювати у супермаркеті, де вона познайомилася з одним хлопцем, Юрою. Юра був звичайнісіньким, не найбагатшим, не найкрасивішим, але я бачила, що моїй доньці з ним комфортно, тож я дала свою згоду на стосунки молодих людей. Ось тільки згодом між ними все ставало все rіршим і rіршим. Моя дочка заваrітніла, що для мене стало гарною новиною, адже і для мене, і для неї, дитина була бажаною.
Але ж того не сказати було про Юру. Справа в тому, що поки моя дочка була в полоrовому будинку, Юрко її жодного разу не відвідав, і навіть коли її виписали з дитиною, зустріла її я. Навіть через кілька днів після полоrів Юрко так і не з’явився – пішов у запій, а моя дочка залишилася одна з донькою. Ось тільки я дещо помітила: після цих днів моя дочка ні крапельки взагалі не сумувала, в чому їй допомогла, звичайно, головним чином її дочка. Адже не дарма кажуть: діти – квіти життя.
