Оксана, моя кума, вирішила поїхати на заробітки за кордон. У селі у неї немає ніякої роботи, тільки город, а зараз така чудова нагода… Ось тільки її мама проти… -Оксано, нікого не слухай. Насамперед, думай про себе, про дитину та чоловіка. Якщо вам так буде краще, їдь! Оксану я чудово розумію. Все своє життя, 33 роки, вона прожила в селі, де всі переважно живуть за рахунок городу. Але умови там жа хливі: світло відключають майже кожен день, туалет на вулиці, з розваг – тільки магазин.
Якщо хтось ще не переїхав звідти, то це лише тому, що багато хто не має стартового капіталу – купити квиток, влаштуватися в іншому місті чи країні. Чоловік Оксани – майстер на всі руки, тому і для нього не важко знайти хорошу роботу за кордоном. Щодо її мами – то це дуже важкий випадок. Не пущу – і все. Оксана її єдина дитина, а жінці вже за 70: інших помічників вона не має. -Кидаєш мене одну? Напризволяще? Що б я тут на себе руки наклала? Не можу зрозуміти, як таке можливе.
Донька єдина, і ось у неї з’явилася можливість налагодити життя? Як можна своїми примхами зруй нувати долю єдиної дитини? Оксана не знає, що їй зараз робити. З одного боку, чудова можливість забезпечити прекрасне майбутнє собі та дітям, а з іншого боку – старенька мама, єдина рідна душа на батьківщині, яка залишиться сама. Сподіваюся, кума прийме правильне рішення.
