Відчинивши двері, побачила за ними заnлакану Інну. -Донечко, що трапилося? А ну проходь всередину! Інна повільно поплелася на кухню і плюхнулася на найближчий стілець. -Мамо, я більше так не можу! Я не розповідала тобі, що у нас з Ігорем не все так гладко, бо турбувати не хотіла, але чаша мого терпіння закінчується. Я думаю, що це кінець, у мене стільки зл ості та роздра тування на нього, що складно передати словами.
Все через постійні, дрібні розбіжності, ми в побутовому сенсі несумісні. У мене більше нер вів нема з ним жити. У нього манія якась на те, щоби все було на своїх місцях. Я подам на розлу чення, жити з таким неможливо! Я уважно вислухала дочку. -Так ти розлу читися з ним хочеш чи хочеш, щоб він прислухався до тебе? Тут Інна здивовано завмерла. -Щоб прислухався …
-Якщо злишся, значить любиш ще, злишся, бо обма нює очікування твої. А ти пробувала з ним спокійно поговорити, без роздратування, а з любов’ю поділитись своїми почуттями? Інна заперечливо похитала головою. Я погладила доньку по руці. -Інша мама могла б просто підтримати твою аrресію і підтримати ідею про розлу чення, але я просто хочу, щоб ти була щаслива. А для цього потрібно навчитися вирішувати проблеми, а не зл итися на них і розлу чатися. Інна мене міцно обійняла.
