Після історії знайомства зі своїм майбутнім чоловіком я щиро вважаю, що життям людини керує доля. Це сталося у понеділок. Того дня я поспішала на роботу, запізнилася на маршрутку. Наступна мала приїхати тільки за годину. Зрозумівши, що я дуже запізнююся на роботу, вирішила дістатися попуткою. Несподівано зупинився позашляховик. Я поцікавилася, чи зможе чоловік довести мене до школи, де працюю вчителькою. Молодий хлопець за кермом ствердно кивнув головою. Я залізла на сусіднє сидіння.
Хлопець висадив мене до школи, я хотів заплатити за подорож, але він відмовилася брати гроші. Він заперечливо похитав головою. День на роботі видався нелегким, вийшовши зі школи, я дуже здивувалася, коли побачила машину, що мене підвезла вранці. А потім той самий хлопець відчинив двері і простяг мені букет квітів і записку. Я здивовано подивилася на записку. Там було написано: “Привіт, мене звуть Павло, я глухий і німий, але я дуже хочу з тобою познайомитися, якщо ти не проти”.
Я підняла погляд і натрапила на два сині озера, які світилися щирою радістю і добротою, я не змогла йому відмовити. Так у нас почалися стосунки. Вада Павла ніяк не впливала на мою любов до нього. Згодом я навіть вивчила мову жестів. Невдовзі ми вирішили одружитися. Тільки мої батьки відреагували на це негативно, мати була проти того, що я можу вийти заміж за хлопця з інва лідністю. Проте я наполягла на своєму. Ми щасливі разом уже п’ять років. Ми маємо спільного сина. Згодом батьки прийняли мій вибір і стали простіше ставитись до ситуації. Павло чудовий чоловік, який піклується про мене та дітей.
