Коли я вирішила розповісти чоловікові історію, як батько без приводу зви нуватив маму в зра ді. Він просто приголомшив мене своєю заявою

ПОЛИТИКА

Коли мені було п’ять років, мати прогнала батька через зраду. На помсту батько та його рідня поширили чутку, що мама мене нагуляла і через знайомих у суді домоглися того, щоб не платити аліментів. Але й без “таткової” допомоги мати підняла мене на ноги і дала освіту. Ні в дитячому садку, ні в школі ніхто не дорікав мені за те, що я росла без батька. Зрештою, багато моїх однолітків росли без батьків, а дехто без матері. Тому для мене є дикістю, що дехто зважився дорікнути мені через це уже в зрілому віці. Я заміжня. Є дитина. Чоловік нормальна, працьовита людина.

Тільки в нього один бзік. У його голові є думка, що теща антипод зятя. Як я не намагалася вибити з нього цю нісенітницю, подружити чоловіка з моєю мамою, нічого не вийшло. Потім кинула ці спроби. Лише намагаюся обмежити їхні контакти. Щоб уникнути сва рок. Якось розповіла чоловікові про свої дитячі роки. Розповіла і про те, що мати прогнала батька, а також про те, на які хитрощі він пішов, щоб не платити аліменти. Розповіла все це чоловікові, щоб викликати в нього хоч якусь симпатію до матері. Але його реакція виявилася прямо протилежною за очікувану.

– Якщо твій батько не захотів допомагати тобі після розлу чення, значить і справді ти не його дочка. І цей свій висновок він тепер застосовує завжди. Доречно і не доречно. Варто тільки початися якомусь конфлікту між чоловіком та мамою, як звинувачує тещу у зраді чоловікові. Скільки я не намагалася переконати його у протилежному, нічого не виходить. Ми з мамою вже не знаємо, сміятися з його тупості, чи обра жатися на його слова. А з недавніх пір я помічала на собі косі погляди його родичів. Вони чомусь переконані, що, якщо чоловік із дружиною розлучилися, значить винна дружина, якщо не зуміла зберегти сім’ю. Як у їхні порожні голови вселити очевидне, я не знаю. Ну не розлу чатися ж через це?