Я не можу зрозуміти, на словах у мого чоловіка прист расті киплять, а побачень з ним у мене як не було, так і немає. Ми з Кирилом познайомилися півроку тому. Мені двадцять вісім років, йому сорок. Я тоді поїхала на екскурсію у вихідні. При поверненні я попросила водія (а це й був Кирило) зупинитись біля мого будинку, щоб я могла зійти. – Не можу, дівчино. Регламент. Звідки вас забрав, туди й зобов’язаний доставити, – відмовив він мені на прохання. Але потім сам зголосився відвезти мене додому. Привіз, попросив мій телефонний номер, запросив до себе.
Я здогадалася, що він ще в поїздці “поклав на мене око”. Ось і весь його “регламент”. На жаль, я відмовилася. Не на таку напав. Але цього вечора ми з ним довго розмовляли по телефону… Кирило постійно у рейсах. Ви не повірите, але за ці півроку ми з ним зустрічалися лише двічі. Проте щільно спілкуємося по телефону. Він багато разів призначав зустріч, але потім сам дзвонив і скасовував побачення. А кілька разів або збігав, щойно ми встигали привітатись, або взагалі не приходив. Посилався на термінові справи. Коли ми вперше змогли посидіти в кафе, він втік уже за півгодини.
Таким було наше перше побачення. Тоді на прощання ми з ним обнялися. І, по мурах, що пробігли по всьому тілу, я зрозуміла, що закохалася в нього. Друга зустріч з Кирилом відбулася у мене вдома. Я розчула, приготувала смачну вечерю, купила пляшку сухого. Чудово посиділи. Але я знову тримала ситуацію під контролем, і зайти далі поцілунків йому не дозволила. А ось третя зустріч, яка має відбутися у нього, і, як він мені пообіцяв, “не випускати мене з ліжка дві доби”, вже два місяці ніяк не відбудеться. Вічно в нього справи. Чи тому є інша причина?
