У мене є син і донька, так вийшло, що дочка була мені завжди ближче, тому я для себе прийняла рішення, що саме вона стежитиме за мною в старості. Я покладала на неї великі надії, тому все своє майно вирішила залишити їй у спадок. Коли мій чоловік живий, він непогано заробляв і придбав невеликий будинок з ділянкою в селі. Це була його мрія, і він довго копив. Якоїсь миті дочка із зятем попросили продати це, щоб придбати машину.
Мені було шкода, бо то була пам’ять про чоловіка, але їм відмовити я не могла. На машині вони мене спочатку часто возили у справах, а потім все рідше. Завжди були зайняті. За рік дочка запропонувала мені переписати квартиру на неї для того, щоб оплачувати замість мене комуналку. Я погодилася. А півроку тому дочка прийшла та оголосила, що вони з чоловіком вирішили квартиру продати.
-Квартира нам належить, ми маємо повне право. Ми з Мишком вирішили перебратися жити до Польщі. На виручені гроші купимо там житло. Якщо хочеш, можеш поїхати з нами, а якщо ні, ми тут купимо тобі одну. Куди мені у 68 років їхати на чужину? Я вирішила залишитися. Трохи незатишно жити після трикімнатної квартири в тісній однокімнатній квартирі, але я звикла. Тільки пенсії на життя не вистачає. Моя донька нічим не допомагає, а в сина соромно попросити.
