У мене була чудова та дуже дружна сім’я. Але коли я була в 11 класі, сталося нещастя: не ста ло мого батька. Мама дуже важко переживала цю втрату, тому я вирішила нікуди не вступати і не їхати з села, щоб залишитися з нею поряд. Але мама сказала, що життя триває, і тому я маю вступити і будувати своє життя. Я поїхала до міста, але щовихідних приїжджала до мами, щоб підтримувати її та допомагати по дому. Моїй радості не було межі, коли на третьому курсі я дізналася, що у мами з’явився чоловік. Він був у розлу ченні, у нього була дочка від першого шлюбу, але мама була не одна. Якщо чесно, цей чоловік мені не сподобався, але коли я бачила, наскільки щаслива мама поряд з нею – я змирилася.
Незабаром вони розписалися, і чоловік переїхав до моєї мами. Вітчим дуже добре ставився до мене, але в мене було якесь незрозуміле до нього ставлення, і я не змогла його прийняти. Після закінчення університету я познайомилася із хлопцем. Через рік після спілкування він зробив мені пропозицію, але весілля не відбулося, оскільки за місяць до церемонії я дізналася, що він мені зра джує. Щоб якось упоратися зі своїм rорем, я з головою пішла у роботу. Більше того, мені потрібні були гроші, щоб платити за оренду квартири. Якось я таки вирішила відвідати маму. Коли приїхала до рідного міста і прогулювалася вулицями, то в одній із кафешок побачила свого вітчима: він сидів з молодою жінкою і дивився на неї закоханими очима.
Я побігла додому і про все розповіла мамі. Вона не повірила, сказала, що я намагаюся зруйнувати її щастя та обра зилася. Я не стала терпіти підозри в мій бік, тому поїхала назад увечері того ж дня. Але це ще не все: наступного ранку мама подзвонила мені і сказала, що через мене зруйнувалася її родина. Справа в тому, що коли вітчим повернувся ввечері того дня, мама почала розпитувати його про те, де він був і з ким. Вітчим не став нічого пояснювати, сказав, мовляв, якщо йому не довіряють, то жити в цьому будинку він не збирається. Зібрав речі та пішов. І тепер я винна у всьому…
