Я заміжня вже двадцять років. Народили двох дітей. Я вважаю себе гарною дружиною, матір’ю та господинею. Працюю та заробляю стільки ж, скільки й чоловік. Мене так виховали, що сім’я – це те, що має відсунути на другий план мої бажання та мій егоїзм. У чоловіка все було навпаки. Для нього власні забаганки завжди були на першому місці. Це стосується його kоханок. У перші роки нашого сімейного життя я дивилася на це крізь пальці. Адже зберегти сім’ю було для мене найважливіше. Потім дедалі частіше почала влаштовувати йому сkандали. З’являлося навіть бажання розлу читися з ним. Але діти були маленькі, і, заради їхнього благополуччя, я не втекла від чоловіка.
Чотири роки тому ми з чоловіком і кількома його колегами поїхали в іншу країну. У нашій компанії була жінка. Ні пики, ні шкіри. Але чоловік їй, Наталі, приділяв багато уваги. У готелі, куди ми приїхали, нам номерів на двох не дісталося. Запропонували номер на трьох, із підселенням до нас цієї непоказної особи. Мені це не сподобалося, і я вимагала у чоловіка оселитися в іншому готелі. Того ж вечора інша пара, чоловік і дружина, запросила нас прогулятися містом. Повернувшись до готелю, зіткнулися з Наталією, яка влаштувала сkандал тому, що ми не покликали її із собою.
Наступного дня ми з чоловіком вирушили на шопінг торговими точками міста. Наталя нав’язалася до нас у компанію. І як би я не намагалася, але позбутися її не вдалося. Зрозуміло, чергова дама серця мого благовірного… Після повернення додому я вирішила подати на розлу чення. Мій чоловік упросив не робити цього, казав, що розлу чення негативно позначиться на дітях, обіцяв більше не “гуляти”. І я поступилася. Але через рік він знову почав ходити “ліворуч”. Ось тут я зламалася. Його вже і не люблю, але й не ненавиджу. Розлу чається теж не хочу. Продовжую жити за інерцією. Але часом у мене закипають усі образи, і тоді я йду в себе і nлачу.
