Останні кілька років я працюю в одній із кафешок нашого міста. Основні наші відвідувачі – це матусі з дітьми. Того дня, коли трапилася ця історія, мені зателефонувала моя змінниця і сказала, що не зможе сьогодні вийти, і попросила мене вийти замість неї. Справ у мене не було, тож я погодилася. Щось йшло не так із самого ранку. Мені не вдавалося сконцентруватися на роботі, оскільки залом носилися галасливі діти. Якогось моменту до закладу зайшли батьки зі своєю дівчинкою років 4-5. Подружжя займалося своїми справами, балакало, і на дівчинку не звертали жодної уваги.
Коли та стала пересувати стільці, я зробила їй зауваження, а батькам сказала, що ходжу я по залі з гарячими напоями на таці, і може статися всяке. І сталося. Вийшла я до зали з тацею, і в цей момент на мене налетіла дівчинка. Я не втрималася на ногах, упала, а весь вміст підносу розхлюпався по підлозі. Я в цей момент думала, що коли раптом з’явиться адміністратор, то буде дуже поrано. Тому я відразу ж підвелася, підбігла до столика батьків і почала вибачатися.
Але не встигла я дійти до них, як підвелася мама і сказала: -Вибачте нас, будь ласка. Ми не встежили. Сподіваюся, у вас не будуть проблеми із керівництвом. Софіє, швидко перепроси перед тіткою. Я не могла повірити у те, що відбувається. Адже за стільки років ніхто з відвідувачів не вибачався переді мною, ні перед колегами. Дівчинка вибачилася, сіла на стілець, але через пару хвилин знову почала носитися по залі. Але нічого: я вже ходила уважніше. Нехай гасає – зате які у неї прекрасні батьки.
