Я не розумію, чому людей досі хвилює те, чи маю я печатку в паспорті чи ні. Навіть мені самій все одно на такі дрібниці, так суспільству має бути тим більше нач хати. Почну з того, що після університету я вийшла працювати до банку. Я обслуговувала наших клієнтів банку та серед них зустріла свою долю. Миколай був бізнесменом. Він часто приходив до нас, щоб здійснювати перекази, обмінювати валюту. Йому подобалося, коли я його обслуговую.
Мої колеги навіть жартували: «Йди швидше, твій Миколай прийшов». Потім Микола почав проводжати мене додому, запрошувати на побачення. Я була не проти, Микола мені дуже подобався. Ми зустрічалися три роки. Коли ми з’їхалися, я швидко заваrітніла. Розмов про весілля ми не мали, ми й так розуміли для себе, що ми сім’я. Після народження дитини ми дали їй прізвище Миколи.
Наш світогляд не змінився, ми продовжували вважати одне одного подружжям, тільки цивільним. Але всі на роботі вважають, що Микола користується мною, раз у нас немає печатки в паспорті. Вони навіть перестали зі мною спілкуватись. Стали бігати від мене і ставитися холодно. Я не розумію, як можна так вузько мислити. Ми вважаємо, що не обов’язково повідомляти державу про те, що ми подружжя: нас і так все влаштовує.
