Ніна завжди мріяла про сім’ю та дітей. Про те, як піклуватиметься про них, якими смакотами годуватиме. Робота для неї була злом, а кар’єра взагалі чимось жа хливим. Я ж навпаки, більше заточена на роботу та кар’єру. Одразу після закінчення університету Ніна вийшла заміж. І практично відразу ж заваrітніла. Вона семимильними кроками йшла до своєї мрії: чоловік, дитина та вона, домогосподарка. Чоловік її заробляв дуже добре, тож про роботу Ніна могла не замислюватись. Після її заміжжя наша з Ніною дружба не припинялася. Ми часто зустрічалися та ходили гуляти. – Моєму малюку необхідне свіже повітря, – говорила вона, гладячи себе по животу.
Далі починалися її розмови на тему, як вона виховуватиме свого малюка. Я незаміжня, дітей у мене немає, але є два молодші брати і сестра. Я багато поралася з ними. Тому та нісенітниця, яку подруга несла, кидала мене в тремтіння. – Ти де таких ідей набралася? – Запитую в неї. – Книжки розумні читати треба! – гордо сказала вона. Однак я не вважала за потрібне поправляти її марення. “Нічого, наро диш, а там подивимося, як далеко ти викинеш цю теоретичну нісенітницю”, думала я. Нині хлопчику три роки. Я так само приходжу до Ніни в гості, але чує моє серце, невдовзі вона мене на поріг не пустить.
Справа в тому, що її син тягнеться до мене, а не до матері. Варто мені увійти, як малюк кидається до мене на шию, а свою маму обіймає, як тільки та накаже. І взагалі матуся поводиться із сином як ментор. Тільки моралі, тільки заборони, тільки догани. Жодного ласкавого слова, жодної похвали малюк від неї не чує. Я намагаюся якось виправити її поведінку. Раджу, як поводитися з хлопчиком. Але для Ніни написане у книжках важливіше. Мені дуже шкода хлопчика. З такою матусею він ростиме роботом, а не живою людиною.
