Анна побачила в автобусі знайоме обличчя. Невже це був він? – Андрію, ти? – Запитала вона, підійшовши до чоловіка. – Ого, яка зустріч. Я-я, – ніяково усміхнувся той. – Ти, дивлюся, не змінився анітрохи за 5 років. Не старієш, – Анна посміялася, щоб якось розбавити обстановку. – Ти теж так і не змінилася. Ну як життя? Що нового? – спитав Андрій, явно демонструючи байдужість на обличчі.
– Я ж до столиці переїхала, – почала Анна, – ось приїхала до батьків на вихідні, а завтра знову їду назад. А ти як сам? Як у тебе справи? – Ой, моя зупинка, гаразд, – сказав Андрій і вийшов. Анна ще довго дивилася у бік Андрія. Вона сподівалася, що той таки зміг пробачити їй зра ду і все ще любив її, проте Андрій ще тоді зробив свій вибір. Бідний вийшов на 2 зупинки раніше. Доведеться йому до роботи пішки дістатися.
Він же 5 років думав, що скаже Анні при зустрічі, репетирував свою промову, але побачивши її, забув навіть як його звуть, але зовсім не від кохання, а від зл ості та обра зи. Зра да – найжа хливіше для Андрія. Це усвідомлений вибір людини, і це явище, на його думку, не можна пробачити. Добре, що три роки тому він зустрів Марію. Та по-справжньому покохала його та змогла зібрати всі шматочки розбитого сер ця Андрія та склеїти їх знову разом.
