Я дуже скучила за онукою і попросила сина привести її до мене у вихідні. Настюшці вже сім років, вона дуже кмітлива та гарна дівчинка. Зазвичай, коли вона в мене залишається, ми з нею гуляємо, іноді й магазинами ходимо. І ось син привіз Настю, яка одразу kинулася мене обіймати. -Бабусю, я за тобою дуже сумувала! На її щічках з’явилися веселі ямочки. -А я як за тобою сумувала, рідна моя! Ідемо напою тебе чаєм із пирогом! Після сніданку я поцікавилася у онуки: -Чим займемося? -Давай сходимо до супермаркету! – одразу запропонувала онука.
Такому вибору я здивувалась. -Тобі там щось потрібне? Настя серйозно кивнула. У супермаркеті Настя почала перераховувати: -Кілограм цукерок з вишнею в коньяку, вафлі в шоколаді, фундук, упаковка йогуртів, кілограм яблук, банани, плитка молочного шоколаду. Я розгублено дивилася на онучку. -Ти все це з’їсти хочеш? Вона заперечливо похитала головою. -Не все, я хочу лише молочний шоколад. -А решта навіщо тобі?
Тут Настя простодушно розповіла: -Мама сказала попросити в тебе речі із цього списку, якщо ми підемо до супермаркету. Можна не все, але добре б усе, бо просто так ти нічого не купиш, бо стара, жадібна баба, яка не допомагає нашій родині зовсім і натяків не розуміє. Я була приголомшена. Ніколи не думала, що невістка про мене такої думки. Я все перераховане купила і відправила разом із сином, поклавши в пакет записку: “Від старої, жадібної баби”. Планую із сином поговорити, якось неправильно, що Олена дитині таке каже.
