Брат мій одружився минулого року. Ми не часто бачимося, бо він у місті живе, а я в селі. Ще з першого дня знайомства з Аллою, мама моя часто казала: -Неспокійно моє сер це за Андрія, наче Алла дівчина непогана, з хорошої родини, освічена, виховано поводиться, але щось тут не так. Материнське сер це не обду риш. Я заспокоювала маму, казала, що вона просто вигадує. Алла і на мене гарне враження справила, а ще було видно, що Андрій її справді любить, а це, як я вважала, було найголовнішим. Вона незабаром і сина для брата наро дила.
Мама після народження онука лише заспокоїлася. Але одного разу вночі до нас постукали, відчиняю двері, а там блідий брат із немовлям на руках. Я не відразу помітила, але брат був у синцях. Я одразу пустила його до будинку. -Лєно, хто там? – криkнула мама з кухні. -Андрій із Сашком… -Що з тобою трапилося? Мама вийшла у вітальню, побачивши сина, відразу розпереживалася: -Андрію, що сталося?! Звідки синці? Брат повільно поклав дитину спати в спальні, а потім прийшов, попросив гарячого чаю і почав розповідати: -Весь мій шлюб був фікцією, а я тільки зараз це зрозумів.
Алла вийшла за мене лише через квартиру. Вона нещодавно підлила мені спиртне та підштовхнула підписати папери, де я від дому відмовляюся. -Як через квартиру? А як дитина? -Прикра випадковість, вона його не планувала, а про ваrітність дізналася пізно. Сьогодні з’явився її коханець і насильно виштовхав мене з дитиною з моєї квартири! Хоча, по суті, вже не моєї… Вже три місяці брат із нами живе. Я досі не можу повірити, що можна бути такою лицемірною і не мати почуттів до своєї дитини!
