З роками я помітила, що дедалі менше дітей виростають у повних сім’ях. Все частіше можна зустріти хлопчиків і дівчаток, які ростуть без батька та матері, хоча обидва батьки перебувають у доброму здоров’ї. Хіба діти винні в тому, що батьки не можуть порозумітися і розлу чаються? А діти, зрештою, виростають оз лобленими на весь світ. Щось подібне сталося і зі мною. Батько пішов із сім’ї, коли мені було лише 4 роки. Але пішов батько не тільки від мами, а й від мене – геть-чисто припинивши зі мною якесь спілкування.
Здавалося, що тепер ми з мамою повинні набратися сил і пережити всі труднощі, але єдине, що було в її розумі – це гулянки та чоловік. Про мене вона згадувала дуже рідко. А ось своїх чоловіків мама любила та ще й любила так, що іноді я їм заздрила. Мама готувала для них, прала, і не важливо, наскільки часто вони змінювалися. На щастя, після школи я змогла вступити до університету, почала працювати з першого курсу, а після закінчення навчання взагалі вийшла на повноцінну роботу, чим і змогла забезпечити себе.
З роками моя зарплата все зростала та зростала. І одного разу мама згадала про мене. Приїхала до мене на квартиру, почала обійматися – але я розуміла, що все це вона робить не щиро. Мама казала, що їй потрібні гроші. Я давала – аби вона скоріше пішла. Якось мама заявила, що в неї є чоловік, і я, як відповідальна дочка, зобов’язана утримувати їх – віддаючи половину своєї зарплати. Моєму обуренню не було межі: я вигнала її зі своєї квартири і попросила забути про моє існування назавжди.
