Характер у Христини, дружини Андрія, сталевий. Тримала чоловіка у їжакових рукавицях. Андрій давно вже змирився із цим. Гаразд хоч у гараж відпускала без нотацій. З Амалією Андрій познайомився у Facebook. З нею він знову відчув себе чоловіком, бажаним та затребуваним. Жінка одразу відгукнулася на повідомлення із запрошенням на побачення. Побачивши Амалію на власні очі, Андрій був зачарований неї. М’яка, ніжна, податлива. Відзивалася на кожний його дотик. Повна протилежність Христині, що завжди зайнята домашніми справами, холодною в ліжку. Щиро кажучи, він теж давно охолонув до дружини. Андрій тікав до Амалії на побачення, використовуючи будь-яку можливість.
Приходячи додому із затримкою, посилався на завал на роботі, то на пробки на дорогах. Якось, у п’ятницю, Хрістіна сказала: – Завтра поїду на дачу. У мене тижнева відпустка. Коли приїду – не знаю. Не влаштовуй бардак у квартирі. Про такий подарунок долі Андрій навіть не мріяв. Ось це пощастило! Він весь тиждень може йти до Амалії, коли йому заманеться. Коханка обдаровувала його пристрасним коханням, феєрверком задоволень, з нею він забував все і вся. І при цьому ні про що не просила, усвідомлюючи, що Андрій одружений. Вона віддавалася вся любові, без гальм. Андрій і не уявляв, що таке можливо.
Через шість днів чоловік вже всерйоз задумався про розлучення з Христиною. Лише чекав її повернення, щоб поговорити з нею… – Не муч себе Андрійко, – сказала дружина, коли зрозуміла про що хоче з нею поговорити чоловік. – Мені твоя зазноба давно вже зателефонувала і все розповіла. Хочеш йти – йди! І тут чоловік зрозумів, що не зможе жити без неї. Що ніхто йому не потрібний. Що Амалія гарна для втіх, але такою, як Христина, дружиною ніколи не буде. – Пробач мені, недолугого. Я не піду від тебе… Того ж дня він написав Амалії: “Прощавай”, і вилучив свою сторінку з Facebook.
