Мій чоловік пішов в інший світ близько п’ятнадцяти років тому. Я самостійно ставила на ноги нашу єдину дочку. Але не навчила її говорити “ні”. Тож нею всі охоче користуються. Цим скористався і мій зять. Ще до заrибелі чоловіка ми купили окрему квартиру у центрі міста. А паралельно відкладали кошти на житло доньці. Кілька років тому донька заявила, що виходить заміж. З Данилою вони зустрілися лише кілька місяців. Мене насторожувало те, що діти навіть до пуття один одного не знали, зате сім’ю створювати зібралися. Весілля зіграли за мої гроші. У них коштів не було, а я без свята віддавати заміж єдину дитину не хотіла.
На одержані на весіллі гроші діти з’їздили за кордон. А краще б відклали на вагоміші витрати. Після весілля молодятам не було де жити. Тож я прихистила їх у себе. Але згодом такі співмешканці стали мені набридати. Вони не платили за комунальні послуги, не допомагали по дому і взагалі вважали, що я все і завжди робитиму за них. Терпіла я півроку. А далі просто нер ви здавали. Вирішила, що з новою сім’єю слід серйозно поговорити. Ми довго розмовляли, але це ні до чого конкретного не призвело. Тоді я просто витягла свої заощадження і віддала їх зятю. Сказала, що цього вистачить, щоб вони знайшли нове житло.
Обидва зраділи та пообіцяли, що незабаром переїдуть від мене. Я заспокоїлась. Минув місяць, а мене все годують порожніми обіцянками. Раптом я зовсім випадково дізналася, що всі гроші, які я позичила дітям, витратили на покупку авто. А їхати від мене ніхто навіть не збирався. Мене взяла така нестримна лють, що я вимовила дітям все, що накипіло за весь час спільного життя. Як вони могли? Сер це відчувало, що добром все не скінчиться, але я все ж вірила в сумлінність дочки. Але та просто не змогла заперечити чоловікові, який давно мріяв про машину. Що мені тепер робити, навіть не знаю.
