Зі свекрухою у мене не склалися стосунки ще до весілля. У мене була своя однокімнатна квартира, де ми з Толею стали разом жити ще до офіційної реєстрації наших стосунків. Це не сподобалося його мамі, жінці із консервативними поглядами на життя. Крім того, вона хотіла, щоб я , повернувшись із роботи , вставала за плиту, а я приносила напівфабрикати з магазину або взагалі замовляла доставку їжі. Можу собі дозволити, адже я дуже добре заробляю. Мене її підхід до сімейного життя дратував, але на наше щастя свекруха рідко приходила до нас у гості, тому її нотацій було небагато. Настав день весілля. Планувалися ЗАГС, потім вінчання у церкві, фотосесія та нарешті свято у ресторані.
Погода стояла спекотною, і після фотографування біля будівлі опери, я відійшла в тінечко, перепочити. І раптом почула: – Я сподівалася, що мій син знайде гідну дружину. А він… Мало того, що по дому нічого не вміє робити, так ще й грошики мого сина тринькає праворуч і ліворуч. От скажи мені, навіщо їй дві весільні сукні? До ще спеціально пошитих. Купила б у магазині, набагато дешевше обійшлося б. – А її батьки що сплатили? – Да нічого. Все весілля за рахунок мого синочка. Мені було дуже nрикро слухати такі слова. По-перше, сукні я замовила за свій рахунок, по-друге, мої батьки платили за гостей зі свого боку та оплатили послуги фотографа. Я вже хотіла на місці влаштувати розбірки та подружки не дали.
“Потім! Потім!”, – сказали вони. І ось ми у ресторані. Свекруха взяла мікрофон, щоб привітати нас, молодят. – Люба моя невістка… Всі! Мій терпець цієї фальші не витримав. – Свекрушко! – схопила я інший мікрофон. – Досить фальші! Ви вже всієї рідні нажалилися на мене. Про те, що ваш син вибрав недостойну. Адже так? Тоді попрошу на вихід. Разом із тими вашими родичами, які підтримують ваше ставлення до мене. Незабаром частина столів спорожніла. Толик з розумінням поставився до мого демаршу. Адже я йому все розповіла. А матері наказав, щоб та не тицяла носа в наші сімейні справи. Інакше він відмовиться фінансувати її старість.
