Зі своїм чоловіком ми все життя прожили в селі. Нам подобається наше місце, він працює на заводі, я в корівнику. У нас скромні доходи, але якщо багато трудиться, то вдається непогано жити. У нас із чоловіком є один єдиний син. Ми мріяли, щоб він мав найкраще майбутнє. Тому напружилися і після школи відправили сина вчитися на юриста до міста. Перший рік він жив у гуртожитку, а потім ми вирішили з чоловіком, що можна продати трактор і накопичити трохи грошей, щоби купити для сина однушку в місті.
Так у сина з’явиться більше мотивації вчитися краще, щоб залишитися там. Нам не вистачало трохи грошей на квартиру, тож ми взяли кредит. Син уже переїхав на нове місце. Його все влаштовувало, головне, що квартира сподобалася, і ми з батьком були спокійні. Єдине, що важко було платити щомісяця за кредит. Адже син наразі не працював, тож оплачувати не міг самостійно. І ось знайшов собі сина дівчину у місті. Вона хоч і старша за сина на пару років, зате дівчина дуже скромна, добре готує.
Працює вона медсестрою у місцевій лікарні. Тільки й там небагато платять їй. Вона переїхала жити до нашого сина. І тут ми з чоловіком почали думати, може, вистачить вже за сина його кредит виплачувати. Нехай решту суми заробляє сам, або нехай йому наречена допомагає, якщо вони разом тепер живуть. А якщо грошей не вистачає, то нехай батьки невістки нам допомагають. А то якось несправедливо виходить, що вони спокійно живуть у місті, а ми з чоловіком напружуємось, щоби кредит виплачувати.
