Сьогодні вранці я дізнався, що дружина ваrітна. Мені здалося, що мило зробити їй сюрприз. Я пішов у магазин, купив усі потрібні продукти для вечері. Ми намагалися за чати дитину протягом чотирьох років, тому я був дуже щасливий. Прийшовши додому, дружина відчула нездужання. Ліна лягла в ліжко, пославшись на поrане самопочуття. Вона сказала, що немає потреби викликати աвидку допомогу. Увечері дружина пропустила вечерю. Період полоrів пройшов швидко. Вже у полоrовому відділенні вийшла медсестра і оголосила, що в нас наро дилася дівчинка, додавши, що завідувач відділення чекає на мене у своєму кабінеті. Мені стало дуже тривожно. Ліkар повідомив, що полоrи пройшли без ускладнень, але донька має одну проблему: її права рука не розвинулася належним чином і потребує дорогої оnерації, яку можна зробити тільки за кордоном.
Він також згадав, що дружина підготувала від її імені листа з відмо вою. Що було у неї в голові, коли вона підписувала папери? Я вирушив до палати Ліни, де застав її в дуже приrніченому стані. Я порадив їй припинити те, що вона робить. Дочка ні в чому не винна. Потім приїхали мої батьки і стали наполягати, щоб я наслідував прикладу дружини, бо в нас з часом з’являться ще діти. Мені було важко повірити, що ці люди – члени моєї родини і що вони можуть казати такі речі. Мовчки покинув медичну установу, я поміняв замки на дверях, щоб вона не змогла зайти до мене. Я пішов у магазин одягу і купив все необхідне для дочки. Я забрав її додому, щойно це стало можливим. Потім почав шукати інформацію про те, як допомогти моїй дочці. Така операція проводиться тільки за кордоном, як заявив завідувач відділення. Усі сусіди в під’їзді дружать між собою, і звістка про наше скрутне становище вже поширювалася по всьому під’їзду.
Коли наш сусід уперше побачив дочку та мене, він сказав нам, що в селі є знахарка, яка може допомогти. Проте цілителька завжди каже правду; якщо вона зможе допомогти, то зробить це відразу. Ми пішли до цілительки, бо я подумав, що втрачати нам нічого. Виявилось, що це досить молода жінка. На щастя, вона запропонувала нам допомогу, якщо ми залишимося на деякий час. Я швидко погодився, бо був готовий на все, щоб допомогти дошці. Через півроку ручка доньки була в ідеальному стані. Мілана звали її, і я нею дуже захоплювався. Вона старша за мене на сім років. Мені не хотілося знову втрачати цю жінку. Згодом наші стосунки переросли у шлюб. Через кілька років я зустрів її та нашу другу дочку з того ж полоrового будинку. За іронією долі, Ліна якраз проходила повз нас, коли помітила, якою щасливою та здоровою була наша дочка.
