Нещодавно я дізналася, що ваrітна. Радості не було меж. Ми з Олегом впевнені, що станемо найкращими батьками. Нам по 18 років. Того дня під кабінетом лікаря було багато людей. Ми були дуже радісні та веселі. Усі пацієнти почали звертати на нас увагу. Але мені було байдуже. Ми вже знали, що чекаємо на хлопчика. Олег говорив, не замовкаючи: – У нас буде син! А давай зараз вигадаємо йому ім’я. Може, назвемо його як якогось актора чи відому особистість? Може краще назвати його як когось із рідних. Чи було в тебе в роді ім’я, що передається з покоління до покоління? У мене, наприклад, у роду було популярне ім’я Іван.
Але Олег став перераховувати імена та по батькові своїх рідних. Звідки він це знає, мені невідомо. Олег продовжив: – А може назвати сина Остап, як мого діда, хоч ні, не звучить: Остап Олегович. У нас на подвір’ї був Остап. Так його постійно дражнили. Ну, хоч Остап краще, ніж Антон. Я не хотів би, щоб мого сина назвали Антон. У мене був однокласник Антон, у нього була ще зайва вага. Так над ним усі сміялися, казали, що він скоро котитиметься, а не ходитиме. Після цих слів Олег голосно засміявся. Я помітила, що це викликало дискомфорт у пацієнтів, які сиділи у черзі.
Жінка, яка сиділа біля нас, вирішила зробити зауваження: – Молода людина поводьтися, будь ласка, більш виховано! Ви знаходитесь у ліkарні, а не у барі. Чому ми маємо слухати те, що ви кажете? Олег на мить замок, глянув зверхньо на пацієнтку і сказав: – А вас ніхто й не змушує слухати те, що ми кажемо. Сиділи б удома. Мені стало ніяково за свого хлопця, я почала чекати поки вийде ліkар, щоб провести нас без черги. Мама Олега домовилась із ним, що мене дуже швидко огляне. На щастя, зараз вийшов ліkар і покликав нас до кабінету. Він сказав, що зі мною все гаразд. Але мене непокоїло те, яким батьком стане Олег. Якщо він зараз дозволяє собі таку поведінку до старших людей, то чого доброго він може навчити нашого сина. Як надалі він ставитиметься до мене? Як його виховання вплине на нашого сина?
