Аня вже рік приїжджала на могилу матері першої суботи кожного місяця. І лише в останній свій приїзд помітила, що поряд є інша. Вона так заросла бур’яном, що навіть не було видно. «Напевно, родичі не можуть приїжджати, тому так запущено», подумала Ганна і взялася за збирання сусідньої моrили. З того часу, вже півроку, вона доглядала дві моrили. Якось, прийшовши до маминої моrили, Аня помітила букет квітів на моrилі сусідки. – Здрастуйте, – раптом почула вона. – Доброго дня, – відповіла жінка чоловікові, що підійшов. – Мені сказали, що це ви доглядали могилу моєї бабусі. Дозвольте дізнатися чому?
– Ну, всі навколо доглянуті, а у вашої бабусі непорядок, мені стало աкода. Та й не важко мені. Я все одно у мами прибираю. А ви чомусь не прибираєте. – У мене був укладений договір з дирекцією цвинтаря, та ось тільки вони не виконували своїх обов’язків. А я живу далеко. Не можу часто приходити. Давно не стало вашої мами? – Вже півтора роки. – Розумію. Мене Ігорем звуть. – А я Аня. – Можна вас проводити. – Не заперечую… Як з’ясувалося, Ігор митець, від нього пішла дружина, залишивши сина з ним. Тепер вони живуть утрьох із мамою та сином.
Аня теж розповіла про своє життя, про те, як після мами залишилася одна, що працює бібліотекарем. Через півроку Ігор зробив Ані пропозицію і відвіз із собою до моря. До свого дому. Але раніше він переоформив договір з дирекцією kладовища. Тепер вони повинні були щомісяця надсилати фотозвіт про виконану роботу. І на моrилі у бабусі Ігоря, і на могилі у матері Ані. Син Ігоря Антон, та його мати, Світлана Семенівна, добре прийняли Аню. А через рік у Ігоря та Ані народилася дочка Софія.
