Світлана Семенівна закрила вчительську та вийшла зі школи. Вже давно стемніло, і дівчина поспішила додому. Вулиці давно спорожніли, навіть машини проїжджали рідко. Світлана Семенівна поспішила додому. І раптом помітила за собою стеження. Молодий чоловік, з натягнутим на голову капюшоном куртки, слідував за нею на відстані десяти кроків. Світлана завернула за ріг будинку та зупинилася. Незабаром переслідувач повернув за нею і зупинився, побачивши дівчину. – Чому ви переслідуєте мене? Той, знявши з голови капюшон, сказав: – Світлано Семенівно, це я, Антоне. І справді, у чоловікові Світлана впізнала свого учня. – Морозов?! Ти навіщо стежиш за мною? – Запитала вона. – Я не стежу. Рано темніє, а ви часто затримуєтеся після роботи. Ось я вас і проводжаю. – І часто проводжаш? – Вже місяць. Щодня, – з усмішкою відповів Антон. – Ходімо, я проведу вас додому.
– Та я вже майже дійшла. Не треба турбувати себе. – Нічого, я все ж таки провожу вас. Так мені буде спокійніше. І вас давно не бачив так близько. Дорогою Антон розповів, що займається ремонтом та продажем комп’ютерів. Хоче відкрити свій салон комп’ютерної техніки. Коли дійшли до дому, Антон на прощання сказав: – Я ніколи не бачив світла у ваших вікнах, якщо вас нема вдома. Вас ніхто не чекає? – Який спостережливий, – усміхнулася Світлана. З тим і попрощалися. На другий день Світлана повернулася додому засвітло. Пила чай, коли у двері зателефонували. – Здрастуйте, Світлано Семенівно. Я вам ялинку приніс і іграшки, – усміхнувся Антон. Світлана здивовано плескала очима. – Велике дякую. Але я завжди зустрічаю Новий рік із батьками, – сказала вона.
– Проходь! Антон встановив ялинку, і вони почали разом розвішувати іграшки. – Ви дозволите називати вас Ланою і на “ти”? Адже ми вже не у школі. І я знаю, що так вас називають друзі у соцмережах. – Що ти ще про мене знаєш? – усміхнулася Світлана. – Я закохався в тебе ще у школі. Ти так весело червоніла, коли двійки ставила. Через тебе я почав добре вчитися. Було соромно виглядати невчим у твоїх очах. Я мріяв, що колись, коли стану самостійним, прийду до тебе, і зізнаюся у коханні. Світлана дивилася на свого колишнього учня, а тепер симпатичного чоловіка. І погляд у нього такий теплий. – Антоне, я старша за тебе… – На якихось чотири роки! Те, що чоловік має бути старшим за дружину – це забобони. Прошу тебе, дай мені шанс довести, що я можу тобі стати надійною опорою. Давай, для початку, зустрінемо разом Новий рік… Наступного дня Світлана зателефонувала мамі та попередила, що Новий рік зустрічатиме у себе. І не одна… А ще через півтора роки у подружжя Світлани та Антона народилася дочка…
