Ігор познайомився з Анютою та її мамою, коли йшов у гості до її сусідки. Зплутав квартири і замість Ганни Полінчук, прийшов у гості до Ганни (Анюти) Бондаренка. Марина Петрівна вже пригощала гостя чаєм, коли дочка повернулася з університету. Отут і з’ясувалося, що сталася плутанина. Однак чаювання не скасували, мило посиділи, поговорили, а потім Ігор підвіз Анюту до бібліотеки… Через тиждень, коли в під’їзді випадково зіткнулися Ганна Полінчук та Ганна Бондаренко, з’ясувалося, що Ігор розлу чився з Полінчук, бо полюбив іншу… Ще через три дні Ігор чекав на Анюту після занять.
– Доброго дня, Анюто. Дозвольте проводити вас. – У вас є дівчина. Що ви від мене хочете. – Але ми з Ганною розлу чилися. – Знаю. Саме вона сказала, що у вас нове кохання. – Але це нове кохання ви. – Вчора Ганно, сьогодні я, а завтра? Прощайте Ігорю… Через три місяці, на святі міста до Анюти причепився якийсь наклюканий молодик. – Дівчино, а давайте потанцюємо, – запропонував він Анюті. Молодий чоловик ледве тримався на ногах. – Вибачте, але я не танцюю, – відкинула вона. – Хоча б один єдиний танець, – продовжував чіnлятися той. Анюта спробувала втекти, але той міцно тримав дівчину за руку.
– Лапи прибрав! – Почула Анюта голос Ігоря. Зав’язалася бійка. Підключилися друзі напідпитку “кавалера”. За кілька хвилин усі забіяки, та Ігор разом із ним, їхали до nоліцейської дільниці. Ігоря відпустили лише наступного дня. Вийшовши на вулицю, він був здивований, побачивши там Анюту. – Ігоре, пробач мені, будь ласка. Ти ж через мене потрапив сюди. – Ніяких проблем! – усміхнувся хлопець. – Не думаєш ти, що я міг би не заступитися за свою кохану? Чи ти проти наших стосунків? – Ігоре, якби була проти, не стояла б тут.
