Ми з моїм чоловіком Олегом знаємо один одного з пелюшок – ми виросли по сусідству. Наші батьки все життя дружили, завжди підтримували одне одного. Ми з Олегом росли разом, у дитинстві нас дражнили – наречений та наречена. Дітьми ми не звертали на те уваги. Його батьки говорили мені невестушка, а коли він приходив до мене грати, то батьки мені казали: “Зять наш прийшов”. Коли підросли, то дружити не перестали. Жодна з подружок мене так не знала, як знав Олег. Та й я про нього все знала, про його таємні справи. Час минав, і після школи ми з ним роз’їхалися по різних містах. Так склалося, що ми не бачилися майже три роки. Спочатку спілкувалися телефоном, але все рідше. У кожного з’явилися свої друзі, нові інтереси. На ювілеї моєї мами ми нарешті зустрілися. Повинна визнати – він дуже змінився, став ще кращим і привабливішим.
Те літо ми провели разом, у нас почалися романтичні стосунки. Подружки з мене жартували, що я їздила, їздила та й до Олега повернулася. А дехто за спиною шепотів, що я на його стан kинулась, щоби після заміжжя ніде не працювати. Справді, родина Олега була однією з найбагатших у селі. Але ми з ним не звертали уваги на злі язики. Коли ми закінчили навчання, Олег зробив мені пропозицію. Я, звичайно, погодилася. Весілля відгуляли пишне. Однак у селі все одно говорили, що всі гроші його родини. Батьки нас заспокоювали, що у селі завжди говоритимуть, а ми маємо не звертати уваги. Все у нас добре, свекри віддали нам частину свого бізнесу. Мій Олег добре впорається, розвиваючи справу батьків.
Я спочатку хотіла йому допомагати, але, не маючи досвіду, не лізла. Та й поки що немає дітей хочеться просто пожити для себе, світ побачити. Але з’явилося одне “але”. Чоловік мені заявив, що мені потрібно знайти роботу за спеціальністю, або ту, яка мені подобається. Я не надто зраділа . Але найбільше мене збентежило те, що батьки на боці мого чоловіка. Для них важливо, щоб я не сиділа у чоловіка на шиї. Кажуть, щоб я могла сама задовольняти свої потреби. А ще в них умова, щоб робота була офіційною, щоб стаж ішов, адже й про майбутнє треба думати. Але я вважаю, що ще зарано думати про пенсію. Олег мені каже, що працювати мені потрібно не заради грошей. Їх він мені не шкодує, просто хоче, щоб я розвивалася, а не сиділа без руху. Однак я не в захваті: як можна розвиватися, працюючи, час тоді, де брати на розвиток? Поки що ми не дійшли спільної думки, я звичайно розраховувала на підтримку батьків, а вони, бач, стали на бік мого чоловіка.
