Не знаю чому, але саме зараз я хотіла б розповісти вам свою історію. Коли мені було 11 років, а братові 10 мати нас поkинула. А точніше, одного разу просто не повернулася з роботи. У нас були найгірші думки, адже куди вона могла пропасти? У нас була велика і міцна сім’я, люблячий батько і ми з братом обожнювали її. Ми шукали її, як одного разу батько припинив пошуки, рідні стали похмурими і небагатослівними. Ми ж з братом шалено сумували і сумували, постійно на неї чекали, але в глибині душі звикли до думки, що мами немає. Так ми прожили близько 7 років, для нас мами більше не було.
Але доля зіграла зл ий жарт зі мною і одного разу, коли мені було вже 18 років, я зустріла маму в автобусі, коли гостювала у подруги в сусідньому місті . Вона мене впізнала і одразу вискочила з автобуса. Я була приголомшена побаченим і була впевнена, що ця жінка моя мама. Після цього випадку я зважилася на відверту розмову з батьком. Він тільки відмовлявся і відповів, що швидше за все мені здалася, і ця жінка була просто схожа. У такі збіги я не вірила. Я все не вгамувалася, намагалася дізнатися правду, але родичі тільки змінювали тему розмови при кожному моєму питанні.
Відповіді на свої запитання я отримала через рік після приїзду рідної сестри мами, яка і розкрила таєм ницю, що тоді мама зустріла своє перше кохання і пішла з родини, і всі про це знали. Я не вірила. Хіба можна кинути своїх дітей напризволяще заради чоловіка? Тітка дала мені адресу мами, щоб я сама з нею зустрілася та поговорила. Я поїхала до матері і побачила її щасливу з новим чоловіком та двома доньками від цього шлюбу. Як можна було так вчинити з нами? Потім вона мені дзвонила, намагалася щось пояснити, але впевнена мені її не збагнути. Я не вибачила її, а просто викреслила із життя.
