Того дня я поверталася додому після роботи о 9-й вечора. Було вже темно, але мені потрібно було йти хвилин 10 від зупинки автобуса до під’їзду і щоб швидше дійти я вирішила пройти дорогою за кіосками, як раптом мене гукнули. Звав чоловік і твердив, що в мене випала купюра, просив зупинитись. Тільки я була впевнена, що це не мені, адже я мала лише копійки в сумці. Я йшла і міркувала, що як добре, що ще не перевелися добрі люди, які бажають допомогти іншим.
А потім до мене дійшло, що чоловік таки звертається до мене. Він наздогнав мене і схопив за лікоть , вручив мені цю сотню зі словами, що такими грошима не розкидаються, адже є люди, у яких немає таких грошей. Він розмахував купюрою перед носом. Я здивовано дивилася на нього і не знала, що робити. У мене пробігла думка, що це якийсь шахрай і хоче розміняти гроші, дати мені фальшиву купюру чи обміняти її.
Я вирішила зробити по-своєму: закінчила діалог, запропонувала йому залишити цю суму собі та дійти до під’їзду останні кілька кроків. Наприкінці діалогу я попередила про те, що його знімає камера, яка є в під’їзді. Він був приголомшений, тільки не зрозуміло тим, що я запропонував йому залишити гроші собі чи наявністю камери. Отак я врятувала своє життя. Діставшись до будинку я дивилася з вікна, як він кілька хвилин тупцював біля під’їзду, озирнувся на всі боки, а в кінці викинув сотню в смітник і пішов. Думаю, я вчинила правильно. Скажіть, а як би ви вчинили на моєму місці?
