Я все життя жила зі своїм татом, маму я не бачила. Але вірила тим історіям, які розповідав мій тато про неї. Я дуже любила тата, вважала, що тільки він одна єдина людина, кому не байдужа моя доля. Батько розповідав, що мати взагалі не хотіла народжувати мене, але він умовив, бо дуже хотів дітей. коли я народилася, тато сказав, що мати навіть не хотіла брати мене на руки і рвалася написати на мене відмовну. Але батько зміг умовити її не робити цього. Вони домовилися, що мати віддає дитину йому, а сама вона йде з його життя. Вона погодилася, бо в цей час у неї з’явився якийсь чоловік. Разом із ним мама й втекла. З того моменту вона ніколи не цікавилася моїм життям, так мені казав тато.
Через таке ставлення до мене я жодного разу і не намагалася сама відшукати матір, а навіщо мені людина, якій начхати на мене. Нині я вже виросла, у мене самої зароджується родина. Нещодавно вийшла заміж, зараз уже ваrітна. На УЗД лікар сказав, що в мене буде дівчинка, так що ми з чоловіком вирішили назвати дівчинку на честь якоїсь бабусі, щоб ім’я було старе, але із змістом. Я попросила у тата старі документи моїх бабусь чи родичок. Папа сказав, що вся старість зберігається на горищі. Туди я й полізла. Я почала обшукувати все, що там було. І випадково натрапила на стару валізу. Коли я його відкрила, то виявила фотографію, на якій був мій батько та жінка як дві краплі води схожа на мене. Було зрозуміло, що то моя мама.
Але вона була така добра, з милою усмішкою. Мені не вірилося, що вона була саме такою, якою її описував батько. У валізі ще зберігалися листи, це тато писав їх мамі. Виявилося, що він чимось погрожував їй. Сказав, що забрав дитину, щоби за щось помститися, але незрозуміло за що. Було видно за листами, що мама намагалася знайти мене. Мені стисло так прикро, що батько брехав мені стільки років. А насправді мама мене любила і дуже хотіла повернути. Я не стала говорити батькові про те, що знайшла. Натомість я поїхала за адресою, яка була вказана в листі. Так і відбулася моя зустріч із мамою через 25 років. Ми довго nлакали, потім обіймалися. Батькові я поки що не сказала, що спілкуюся з мамою, та й думаю, що говорити не треба. Це вже не його справа.
