Бабуся Дуся взяла всі гроші з банку, які збирала на чорний день. Того вечора вона сходила в лазню, забралася вдома, одягла все чисте і лягла на ліжко. Почала думати про те, що все вже, віджила вона свій вік, настав час і на той світ збиратися. Лежала вона довго, тільки от ніяк не виходило того світу побачити. Їй було 70 років, останні 5 років вона мешкає без чоловіка. Дуже вона за покійним чоловіком сумувала, хотіла якнайшвидше його побачити. Раптом почула баба Дуся якийсь шум на вулиці. Наче хтось дряпає двері.
Вона вийшла надвір і побачила біля самого порога кішечку, таку маленьку й гарненьку. Тільки дуже худа вона була й брудна. Жаль стало її, баба Дуся забрала додому. Відгодувала добре, а на ранок понесла кішку до місцевого ветеринара. Тільки ось пив всю ніч ветеринар, вранці не дуже радий був бачити бабусю з кішкою. -Скажи, в якому вона стані, кішечка моя, – почала жалібно баба Дуся. – Ну по ній одразу видно, що трохи їй лишилося.
Так що не порайтеся з нею, залиште там, де знайшли. -Тобі з такими знаннями краще не бути ветеринаром, а вантажником. Сер це в тебе не добре – сказала баба Дуся і пішла. Вона стала сама доглядати за кішечкою. І поступово кішка стала рухливішою, вже скрізь лазила, стрибала. Любила ввечері поніжитися у бабусі на ручках. Разом з цією кішечкою баба Дуся забула про свої плани переходу на той світ. Вона розуміла, що ще є жива істота, заради якої варто жити, їй подобалося дарувати радість кішці і піклуватися про неї.
