Лера повернулася додому пізніше, ніж їй наказали батьки. Вона сподівалася, що зможе тихо та непомітно пройти до своєї кімнати. Коли вона увійшла до квартири, то почула, як кажуть батьки на кухні: -Я вже не знаю, що робити. Усі варіанти перепробували, мої аналізи не підходять. У мене опускаються руки, – казав батько. Мама стояла біля тата і обіймала його, мабуть, щось трапилося на роботі, подумала Лера. Пройти непомітно не вдалося, мама запитала доньку, чи хоче вона повечеряти. Лера відмовилася і втекла до себе. Це було дивно, батьки нічого не сказали через пізній час.
Вранці мама підійшла до Лери, вона сіла на ліжко, поруч стояв тато: -Дочка, у нас до тебе дуже серйозна розмова, – почав батько. -Ні, ви що, розлучаєтеся!? – Закричала Лера від страху. -Ні за що, що ти таке вигадала ? Ми про інше хочемо сказати, – заспокоїла мама. Батько довго не наважувався почати, але сказав: -Можливо, ми робимо помилку, що говоримо тобі про це, але краще ризикнути, ніж не ризикнути і пошкодувати. Мама розповіла, що до того, як вони одружилися, у тата Лери була інша дружина. Від неї у батька є донька, виходить, що вона-Оля її старша сестра. Старше Оля всього на 4 роки. Зараз вона тяжко хво ра, і нічиї аналізи не підходять, батько намагався допомогти.
Ліkар сказав, що якщо Оля має братів або сестер, то вони можуть допомогти. -Дочка, ми не хотіли тобі говорити, але можливо саме ти зможеш вря тувати свою сестру. Лері було важко таке прийняти. Вона втекла у ванну та заnлакала. Тато і мама брехали їй усе життя, хто знає, скільки ще мають секретів. Але Лера зне навиділа цю Олю, хоч і не знає її і не бачила жодного разу. Але розумом Лера розуміла, що, можливо, зможе врятувати життя людині. Вона погодилась допомогти. За тиждень ліkар радісно повідомив, що хворобу вдалося перемогти. Оля дуже хотіла побачити свою рятівницю. Лера не хотіла приходити, але батько її вмовив. Коли Лера увійшла до палати і побачила худорляву та бліду Олю, яка плаче від радості, бо вона житиме, то Лера сама захотіла її обійняти. Так і познайомилися дві сестрички.
