-Мамо, що трапилося? Чому ти nлачеш? Бабуся? А ти чому тут, а не на дачі? Що трапилося? – занепокоївся Вітя, побачивши маму та бабусю на кухні. Мама nлакала, бабуся сиділа і дивилася на дочку. Віті ніхто нічого не говорив. – А я тобі, люба казала, казала, що він неrідник, а ти не вірила, на цілих шістнадцять років причаївся. Не слухала маму, а тепер отримуй. Лілю як утримуватимеш? Підросте дівчинка, бантики-шпильки потрібні будуть, блузки, сукні та спідниці, ось де ти гроші візьмеш. Чи на маму сподіваєшся? Тож не сподівайся, мама не вічна.
Віті було чотирнадцять років, коли батько залишив їх з матір’ю та маленькою сестрою і пішов до kоханки . Щоразу сідаючи за стіл, Вітя відчував важкий погляд бабусі. Вітя намагався при нагоді йти з дому, щоб не слухати бабусині голосіння, мама ходила на свою нікому не потрібну роботу, за яку отримувала копійки. Вітя почав працювати у тітки Уляни. Так звали жінку. Вона нагодувала його, дала з собою випічки, грошей і веліла приходити двічі на тиждень.
Так Вітя почав заробляти гроші, і вкотре, коли бабуся розпочинала свою пісню про те, як вона годує всю сім’ю, Вітя просто дивився на неї важким поглядом. Найближчі десять років він, не розгинаючись, працював. Навчався та працював. На службу його не взяли, у цьому йому допомогла тітка Уляна. Вона зіграла велику роль у долі хлопця порівняно з інфантильною матір’ю, яка вічно nлакала. Вона давала мудрі поради і допомогла йому стати гідною людиною. Незабаром Вітя одружився та завів сім’ю. Він на відмінно закінчив університет і знайшов хорошу роботу. Вітя щодня відвідував тітку Уляну і дякував їй за все, що вона зробила.
