Не СТО ло Наталі. Молода, красива, тридцяти п’яти ще немає, але хво роба… – Бідна дівчинка… А все через любов… – зітхала баба Тоня. – При чому тут любов? – Здивувалася її внучка Настя, дівчинка дванадцяти років, тільки що входить в світ “лицарських романів”. – При тому, що через неї Наташка самотньою залишилася. І хво роба свою через неї знайшла. – Баба Тоня, розкажи. Розкажи мені, – пристала внучка до бабусі. – Ну, слухай. …Сталося так, що у Марії і Богдана, наших друзів, народилася тільки одна дівчинка, Наташа. Мати з батьком натішитися на дівчинку не могли, називали її принцесою. Наталя виросла красунею і розумницею. І дуже впертою. Якщо щось вирішить, то переконати її неможливо було. Дівчинка рішуча, наполеглива. Від бажаючих доглядати її відбою не було, але вона всім відмовляла. І ось призначили до нас нового агронома.
Красунчик. Високий, стрункий. А дружина у нього розумниця, але за красою зрівнятися з Наташею не могла. І тут по селу пішли чутки, мовляв Наташа гуляє з новим агрономом. Марія з Богданом, що тільки не робили, щоб переконати дочку не лізти в чужу сім’ю. А вона лише посміхалася у відповідь і говорила, що любить його. Їх любов взаємна. І незабаром він розлу читься з дружиною і одружується на Наташці. Так минуло кілька років. А потім агроном, одного разу, зібрався і поїхав з дружиною з села. Наташа вирішила, що піде за коханим. – Куди ти поїдеш?! – вирували її батьки. – Бачиш же, він з дружиною не розлу читься! – Він мені повідомлення надіслав, що подав на розлу чення.
Поїхала, а через півтора року повернулася з дитиною. Молока у неї не було, то дитину годували козячим. А через місяць до будинку Марії з Богданом приїхала nоліція. З’ясувалося, що дитина не її . Це агронома з дружиною. Дитину віддали батькам, а Наташа відси діла два роки. За цей час один за одним від rоря nішли Марія з Богданом. А Наталя повернулася з хво робою. І, можливо, хво робу можна було перемогти. Але вона жити без коханого не хотіла. Ось я і кажу, що винна любов… Ти що, плачеш, або внучка? – Бабусю, я ніколи не закохаюся. Ну його, це любов, – шморгаючи носом, пролепетала Настя. – Закохатися. І не бійся любові. Воно чудове. Потрібно лише пам’ятати, що любов приносить радість, коли дійсно взаємна. А якщо любить один, це призводить до rоря.
