Мої діти вже дорослі та встигли створити свої власні сім’ї. Син живе недалеко, у нього є донька Злата, а моя дочка, на жаль, вийшла заміж у столиці, її та онука Сашеньку я бачу не так часто. Я вже кілька років на пенсії, але завжди прагнула допомагати дітям із їхніми малюками. Ось коли Злата пішла до дитячого садка, обов’язок забирати її додому поліг на мої плечі. Я радо це робила. Дорогою додому ми багато зі Златою розмовляли.
Поки батьки мали повернутися додому після роботи, я встигала внучку переодягнути та нагодувати. Раптом захво рів мій онук від дочки. Вона зателефонувала мені дуже схвильована і попросила про допомогу. У неї на роботі був складний період, і вона не могла забезпечити Марку належного догляду через це. Зрозуміло, я з усіх ніг помчала до столиці. Побачивши онука, запропонувала забрати його із собою до села.
Я точно знала, що на свіжому повітрі він набереться сил і видужає. Донька погодилася з моєю пропозицією. Через місяць Марк повністю одужав, і я зі спокійною совістю повернула його додому. Але як виявилось, син на мене обра зився. -Ти покинула нас із Златою, нам довелося попросити подругу Вікі, щоб та забирала її після дитячого садка! Такого я зовсім не очікувала.
