Мій чоловік постійно пропадав на роботі. Тому наш синочок Матвій ріс без любові батька. Я намагалася замінити йому і маму, і тата, але у мене не дуже виходило. Він потребував не тільки моєї уваги. Син став проблемною дитиною. Він зв’язався з поraною компанією, прогулював уроки, пізно повертався додому. Щоб змінити Матвія, я відправила його на навчання до суворовського училища, адже більше не могла дивитися, як моя дитина пропадає. Хоча син отримав шанс на світле майбутнє, але з того часу я втратила його довіру. Після закінчення навчання наші стосунки ще більше зіnсувалися. Ми майже не спілкувалися.
Чоловік пішов від мене до іншої жінки. Так я залишилася сама. На вихідні час від часу їздила до мами до села. Трохи допомагала їй у господарстві. Доїла корову, годувала курей. Влітку робила консерви на зиму. Таким чином, я хоч трохи відволікалася від непростої ситуації із сином. Тоді він першим пішов на примирення. Син познайомив мене зі своєю новою дівчиною. Скажу чесно, вона мені не дуже сподобалася. Була в ній якась нещирість. Але синові я про це не казала. Але якщо йому подобається, то сподобається мені.
Потім вони одружилися. Я віддала дітям нашу квартиру, а сама переїхала жити до мами. Спочатку син із невісткою приїжджали до мене в гості . А як тільки вони почули, що я не переписуватиму на них свою квартиру, одразу забули про моє існування. Виходить, наше примирення було не таке вже й щире. Діти робили все заради житла. Мені стало прикро. Адже рідна дитина визнає мене лише заради зиску. Роки йдуть. Я вже не молода. Все важче одній з усім давати собі раду, а допомоги немає. Я все ще сподіваюся, що син колись зрозуміє, кому він завдячує своїм життям.
