Моя мама дуже молода. Народила мене в п’ятнадцять років. Іноді, коли ми вдвох, нас називають сестрами. І я знаю деталі своєї появи на світ. Мама тоді ще ходила в школу. Це були дев’яності роки. Дівчина готувалася до вступу в педучилище. Треба було пройти медогляд. Серед них rінеколога. Мама навіть не здогадувалася, що з нею може бути щось подібне. Коли лягла на крісло, лікар запитала, чи знає вона, що скоро буде мамою. Вона була приголомшена такою новиною. Ще в більшому подиві була її мама, тобто моя бабуся. До цього часу дитині було близько трьох місяців. Мої дідусь і бабуся, хоча і були обурені такою новиною, все ж наполягли на народженні дитини. Тату в цей час йшов вісімнадцятий рік.
Мої батьки заручилися і продовжили навчання. Коли я народилася, всі обов’язки по догляду за мною перебрала на себе моя бабуся. Хочу сказати, що у мене було щасливе дитинство. Батьки ні в чому мені не відмовляли. Я росла в повному достатку, чому сприяли мої дідусі та бабусі. За що я їм дуже вдячна сьогодні. Потім пішла в школу. Мама докладала багато зусиль, щоб я була успішною в навчанні. А також, щоб прижилася в колективі. Вона була в цей час зовсім юна. Ніхто не сприймав мене як її дочку. Що мене часто радувало. Ми часто їздили разом відпочивати. У мене з мамою майже не буває непорозумінь.
Можливо, саме тому, що вона ще молода і дуже лояльна до багатьох речей. Правда, каже, що не хоче, щоб я повторила її долю – стала матір’ю в такому ранньому віці. Адже спочатку потрібно здобути освіту, трохи встати на ноги, а потім вже можна наро джувати. Я вдячна своїм батькам і бабусі з дідусем, що вони п’ятнадцять років тому все-таки вирішили, щоб я народилася. Що протягом усього часу займалися мною, щоб я росла щасливою і здоровою. Я не буду свою маму в її тридцять років робити бабусею. Але попрошу її, поки вона ще молода, нехай народить мені братика або сестричку, щоб мені в цьому світі не було сумно.
