– Інно, я маю тобі зізнатися, – сказав чоловік. Його настрій одразу не сподобався дівчині. Вона сіла на стілець і сказала: – Я слухаю. – Я йду до іншої. – З ранку, коли ми пішли на роботу, з тобою все було нормально. Щось відбулося? – Ненормально вже півроку. Я люблю іншу. – Тобто ти мене півроку обма нюєш? – Вибач. – А що сьогодні сталося? Чому ти раптом вирішив зізнатися мені та піти? – Галя ваrітна. Вона мені про це сказала сьогодні. Вибач. – Іди. Коли Борис зібрав речі, вийшов із квартири, Інна дала волю сльо зам. До цього, стиснувши зуби, трималася з останніх сил. Зра дник не повинен був бачити її сл із. Півроку він її обма нював, а вона вірила йому. Ні в чому не запідозрила. Навіть коли приходив з роботи пізно, навіть коли пропадав на вихідних…
Інна завжди вірила виправданням, що приводилися. Виявилося, що все це була одна велика бре хня. Дітей у них не було, квартиру для Інни купили батьки, тому роз вели їх без тяганини. Минуло два місяці. У двері подзвонили. Інна відчинила двері. Там стояв Борис. – Вітання! Потрібно поговорити. Я зайду? – Запитав колишній. – Проходь, – Інна впустила його до квартири. – Про що хотів зі мною поговорити? – спитала вона, не пропускаючи його далі передпокою. – Навіть сісти не запрошуєш, чаю не пропонуєш… – Не заслужив. Говори, що хотів? – Пішовши до Галини я припустився жа хливої помилки. – І що там між вами сталося?
– Вона збрехала мені. Виявляється, вона ваrітною взагалі не була. Збре хала, щоб я переїхав до неї. Сподівалася, що в процесі заваrітніє. Але не зрослося. Я не можу їй проба чити її бре хню! – Ну, це ваші проблеми. До мене навіщо прийшов? – Я зрозумів, що любив і люблю тільки тебе. І хочу повернутись. – Тобто ти сам неправду пробачити не можеш, а від мене чекаєш прощення? – Але ж я сам зізнався. – Це не скасовує того факту, що ти мені півроку бре хав. – Не пробачиш? – Ні. Борис пішов. А Інна нічого, окрім легкої досади, не відчула.
