– Господи, худа якась. Вона хоч готувати вміє? Чи, не дай Боже, вегетаріанка якась? Дивишся і тебе на траву підсадить, — висловила Ольга Захарівна своє ставлення до дівчини, яку її син, Антоне, привів познайомити… – Навіщо тобі чоловік без освіти? Як ти будеш з ним жити? На що?! – висловила своє “фі” мама Наташі, до якої прийшов знайомитись Антон… Незважаючи на протидію матусь, Антон та Наташа одружилися. Вони любили одне одного, і ніхто їм не указ. Наташа працювала медсестрою у ліkарні, Антон – слюсарем на заводі. Спочатку вони жили в кімнаті, котру їм виділили у гуртожитку. Жили мирно, дружно, у коханні та злагоді, у всьому підтримуючи один одного…
Свекруха, приходячи до них, насамперед влаштовувала ревізію в холодильнику: – Це вчорашній суп? Ти цим зібралася годувати мого сина? – обурювалася вона. – У нас ще салат є, – відповіла невістка. – Салат?! Чоловіка м’ясом треба годувати, а не травою! – Мама! Наталя дуже смачно готує. Мені подобається її куховарство! Чи не лізь до неї! – захищав дружину Антон… Теща теж не відставала від свави. – Ти досі вручну стираєш?! Чоловік не спромігся тобі пральну машинку купити?! – Мама! Не все одразу! Ну куди мені зараз пральну в гуртожитку?! – захищала чоловіка Наталя…
Минуло два роки. Антону від заводу виділили двокімнатну квартиру. Насамперед чоловік купив дружині пральну машину. А ще у них поповнення в сімействі. Наташа народила одразу двійню: хлопчика та дівчинку. Вони так само живуть дружно, в коханні, допомагаючи один одному у всьому. І так само, варто двом сваям зійтись разом, як вони влаштовують сварkу. Кожна підкреслюючи уявні недоліки чужої дитини. Антон з Наталкою вже звикли до цих сварок, і не звертають уваги на суперечку своїх матерів. Тільки тишком-нишком сміються над їхнім словесним перлом. Мамочок вже не переробити.
