Марині було десять років, коли вони з бабусею ходили на цвинтар з квітами. Бабуся ходила на цвин тар до своїх батьків, але підійшла до якогось пам’ятника і погладила його. Марині стало цікаво, хто це. І бабуся сказала, що то її дід. Марина здивувалася. Адже вони мали різні прізвища. Значить, одружені вони не були. Бабуся обіцяла розповісти свою історію ввечері, коли вони будуть уже вдома. І вона розповіла. «Батьків не стало після війни. Брати також заrинули. Залишилася вона зовсім одна. У селі теж чоловіків майже не лишилося. Отож і перевели до нас Павла, який працював трактористом. Він був дуже видним хлопцем, і за ним усі незаміжні дівчата та вдови бігали. А вибрав він мене. Я тоді також була дуже гарною дівчиною. Ось подивись.
На цій фотографії мені вісімнадцять років. Подивися, яка я тут красуня. Мою фотографію на Дошку пошани вішали як найкращої доярки. Довго ми з ним не зустрічалися. Він наступного дня до мене переїхав, і ми почали жити разом. Священик у селі нас повінчав, а в РАГСі розписатися ми не встигли. Все заважало щось. То його на роботу викликали, то мене. Часу на це ми не мали. Ми жили дуже дружно, у згоді, жодних суперечок у нас ніколи не було. Його просували по роботі, і він став рідше з’являтися вдома. А мені не вдавалося заваrітніти. Хоча ми обидва мріяли про дитину.
А якось він прийшов додому і заявив, що в нього хтось є, і вона від нього ваrітна. Оскільки ми не розписані, він має з нею розписатися, а дитина народиться у законному шлюбі. А якщо не одружиться, то його попруть із партії. Так і пішов. Відпустила я його, хоч і дуже любила. Його не було п’ять років, і раптом одного разу він приїхав до мене на два дні. Я не хотіла його впускати, але потім наважилася. Він сказав, що сумував за мною і залишився у мене два дні. Через місяць я дізналася, що ваrітна. Він дізнався про це і був дуже радий.
Я народила йому сина, твого батька. Іноді він приїжджав до нас, допомагав по дому. Він був дуже радий синові. Жив він недовго. Пішов із життя рано. Похо вали його у нас, він так хотів. На nохороні я вперше побачила його дружину. Вона була молодша за мене, гарна собою. Потім вона до мене приходила, вибачалася, що забрала Павла в мене. А він її ніколи не любив. Він усе життя любив лише мене. Але його дружина зрозуміла це дуже пізно. Зараз вона одружена з іншим і поїхала до столиці. А Павла лишила мені, хоч він і в землі лежить. Коли мене не стане, я хочу поруч із ним лежати, щоб хоч там бути разом із ним. Все-таки щасливе в мене було життя. Я любила і була коханою».
