Протягом усього свого життя я завжди вважала своїм обов’язком допомагати моїй сестрі Ользі та її сім’ї. Незважаючи на те, що у мене не було своїх дітей, зате я любила своїх племінників як рідних. Батьки побудували для моєї сестри великий будинок поряд з нашим за власний кошт, тоді як ми з чоловіком купили наш власний будинок на наші власні гроші. Коли моя мати захво ріла, я взяла на себе всі витрати на її ліkування і найняла жінку, щоб вона доглядала її, коли я не могла.
Пізніше я попросила свою матір передати мені будинок, щоб ми з чоловіком могли жити там, коли повернемося на батьківщину. Заповнивши всі необхідні документи, я почала надсилати гроші своїй матері на облаштування будинку. Але коли моя сестра дізналася, що будинок зареєстрований на моє ім’я, вона образилася і перестала спілкуватися з нами. Ольга вважає, що ми обійшлися з нею несправедливо і що її діти заслуговують на цей будинок більше, ніж ми.
Але вона забула, що наші батьки нічого мені не подарували – і що їхня хата була побудована на сімейні гроші. Незважаючи на мої спроби зрозуміти, що я зробила не так, ми з сестрою залишаємось ворогами. Важко бачити, як наші стосунки розпадаються після стільки років. Я продовжую вірити, що зробила те, що було кращим для моєї родини.
