Зоя Михайлівна тільки закінчила вечеряти, коли почула стукіт у двері. Вона пішла відчиняти і виявила свою сусідку Віру, що стоїть за дверима. Зоя була зворушена тим, що Віра відвідувала її майже щодня, незважаючи на те, що була зайнята своїм власним життям. Вона не могла зрозуміти, чому така молода особа, як Віра, витрачає свій час на таку стареньку, як вона. Зоя була вдячна Вірі за доброту, тим більше, що вона була самотня і забута всіма. Зоя часто nлакала від радості, коли Віра відвідувала її. Якось Зоя послизнулася, підвернула ногу і покликала Віру на допомогу.
Віра підбігла і допомогла їй, тому Зоя того дня про всяк випадок дала їй запасні ключі від своєї квартири. Незважаючи на те, що у Віри були ключі, вона все одно стукала у двері і ніколи не відчиняла їх сама. Вона завжди була поруч із Зоєю, коли та її потребувала. Якось до дверей Зої підійшов гарний хлопець із букетом квітів та тортом. Зоя дізналася в ньому свого колишнього учня Сергія – і була несамовита від радості, побачивши його.
Сергій прийшов відвідати Зою, бо знав, що вона сама і її здоров’я день у день погіршується. Він був успішною людиною, але ніколи не забував доброти та настанови, які Зоя давала йому як вчитель. Зоя познайомила Віру з Сергієм, і вони відразу ж порозумілися. Вони мали багато спільного, і вони стали проводити більше часу разом. Через місяць Сергій попросив Віру вийти за нього заміж, і Зоя благословила їхній союз. За рік у молодих народилася донька. Звичайно, її назвали Зоєю – на честь хрещеної у всіх сенсах матері.
