Коли мій чоловік сказав мені, що його мати збирається переїхати до нас, я була не в захваті. Ольга Іванівна збиралася залишитись у нашій вітальні та попросила окрему кімнату. Я не могла собі уявити, як наша сім’я пристосовуватиметься до цього нового способу життя. Вона завжди жила далеко від нас і рідко відвідувала. Але одного разу нам зателефонувала її сусідка і повідомила, що здоров’я Ольги Іванівни погіршилося, і нам довелося їхати за двісті кілометрів, щоб дістатися до неї. Стало ясно, що Ольга Іванівна більше не може жити сама. Я чекала, що вона переїде до дочки, але мій чоловік мав інші плани.
Він сказав мені, що його мати житиме з нами, і я відчула якийсь сум з цього приводу. Я чула стільки страшних історій про життя зі свекрухою. Однак перші два місяці пройшли без проблем, і я почала розслаблятись. Вона не втручалася у наше життя і навіть допомагала по господарству. Вона навчила мене і мою дочку в’язати, і ми проводили з нею багато вечорів за в’язанням та вишиванням. Свекруха своєю присутністю принесла певний спокій у нашому житті, і нам усім подобалося її суспільство. Якось я почула, як Ольга Іванівна розмовляє з нашими сусідами, вихваляючи нашу родину.
Вона сказала, що невістка у неї просто золота і добре виховала онучку. Мені було ніяково, тому що я не завжди добре ставилася до неї до того, як вона переїхала до нас. Але тепер я зрозуміла, скільки гармонії вона принесла до нашої родини. Свекруха ніколи нікого не критикувала і завжди підтримувала мене. У її присутності ми всі стали більш інтелігентними, стриманими та уважними. Можу з упевненістю сказати, що я не маю свекрухи; у мене є друга мама, помічниця та мудра порадниця. Я не можу уявити, як ми жили до того, як вона увійшла до нашого життя. Вона принесла в наш будинок стільки світла та душевного тепла!
