Цей випадок стався у мікроавтобусі, де я стала свідком сцени, яка повернула мені віру у справжніх чоловіків. Це був жвавий ранок, і всі поспішали дістатися місця призначення. Я помітила групу хлопчиків ззаду, які хихикали та балакали між собою. Вони виглядали авантюристами, тоді як дівчину, що сиділа перед ними, супроводжував звичайний на вигляд хлопець. Поруч із ними сидів інший чоловік, якому, здавалося, було не по собі, а перед ним сидів інший чоловік.
Весь автобус був сповнений ароматом його одеколону. Коли дівчина дістала гроші, щоб заплатити за проїзд, вона попросила хлопця звичайної зовнішності передати їх водієві. Той простяг гроші, які потім узяв наш останній цікавий екземпляр. Гордим тоном він сказав хлопцеві: – Гей, хлопче, тобі варто було б самому підвестися і віддати гроші за проїзд водієві. Ні? Люди в автобусі засміялися і зашепотілися між собою, а чоловік, до якого зверталися, виглядав збентеженим.
– Можете повторити? – спитав він. – Ти мене почув. Сідай, інвалід. Це, певне, ненормально, що ти піднімаєш свою п’яту точку для нас, звичайних людей. Ситуація ставала напруженою і дівчина, яка давала гроші за проїзд, спробувала втрутитися, щоб припинити конфлікт. Але чоловік продовжував наполягати, і хлопець нормальної зовнішності заступився за «постраждалого». – Якщо ти будеш до нього чіплятися, тобі доведеться мати справу з усіма нами, – сказав «нормальний хлопець».
Інші погодилися, і «сміливий чоловік» зрозумів, що він у меншості. Якраз, коли він збирався залишити автобус, чоловік, що спав біля виходу, раптово прокинувся і простяг ноги вперед, про що спіткнувся і впав у калюжу. Усі в автобусі засміялися, а дівчинка, через яку все почалося, сказала: – Хлопці, дякую вам. Я думала, що нормальних чоловіків вже не існує. Дивлюся, я дуже помилялася. Цей випадок по-справжньому повернув мені віру в людство.
