Так вийшло, що свого другого чоловіка я зустріла у найважчий період мого життя. Мій маленький синок, якому на той момент виповнилося 5 років, захворів. Потрібно було обстеження за кордоном, грошей на яке і взяти не було звідки. Батько моєї дитини кинув мене відразу, як тільки дізнався, що я чекаю на дитину, з батьків у мене залишилася тільки мама-пенсіонерка. У ліkарню до діток приходили волонтери, вони грали з ними, показували невеликі вистави, дарували маленькі подарунки, читали казки, загалом намагалися всіляко розважити хво рих дітей. Мій син одразу потоваришував з одним з них – високим, карооким чоловіком. А через свою дитину познайомилася з ним і я. Цей чоловік дуже полюбив мого синочка, а коли дізнався про мої фінансові проблеми, то активно взявся за справу нам допомогти за всяку ціну.
Він звернувся до благодійного фонду, відкрив збирання грошей для мого сина, навіть привозив до нас місцеве телебачення. Журналісти зняли сюжет, і про нас не тільки довідалися, а й допомогли багато добрих людей, за що я все життя їм буду вдячна. Нас зблизила важка проблема, але ж вона й допомогла нам знайти один одного. Цей чоловік, який фактично дуже допоміг моєму синочку, зробив мені пропозицію вийти за нього заміж. Я погодилася, звичайно, але мною тоді рухало виключно почуття подяки до цієї людини. Хіба я могла йому сказати “ні”? Спочатку я хвилювалася, яким буде подружнє життя, адже в мене зовсім не було жодних почуттів до цього чоловіка. Перші роки ми притиралися, всяке було – і сва рилися та розходилися ненадовго.
Але потім мирились і продовжували вчитися жити разом. Але потім наше спільне життя якось заспокоїлося, все пішло своєю чергою. За кілька років у нас з’явилася дочка, у нашій родині з’явилися нові, приємні турботи. У виборі чоловіка я не помилилася, він виявився дуже міцним сім’янином. Він – мій найкращий друг, я можу поговорити з ним, якщо на душі важко чи проблеми на роботі. Ми живемо разом уже довгі 15 років, за цей час я жодного разу не пошкодувала про свій вибір, навпаки, дуже бо юся залишитись без свого надійного чоловіка. Виходить, кохання – не найголовніше у сімейному житті двох дорослих людей, адже воно має тенденцію таки проходити. А ось підтримка, дружба, надійність – пов’язують подружжя міцніше та надовго. Я вважаю, у нас ідеальний шлюб, тому що він ґрунтується на довірі та взаємоповазі чоловіка до дружини, а дружини до чоловіка. Це не минає швидко, як раптова закоханість.
