Коли дочка Марина представила мені свого хлопця Макара, мені стало ніяково. Він був погано одягнений, прийшов у порваних черевиках. Якби мій чоловік був ще живий, він не став би терпіти таку ситуацію. Сівши за стіл, Макар почав діставати з сумки принесені їм дари: березовий сік, липовий чай, мед та горіхи. Ми з Мариною давно не були близькі як мати та дочка. Після того, як Василя не стало, ми дистанціювалися один від одного.
Марина зв’язалася з поrаною компанією і часто не ночувала вдома. Проте Макара вона привела до нас у будинок, і жодні аргументи проти нього не спрацювали. Вони одружилися, але я не була присутня на їхньому весіллі. Я не могла змиритися з тим, що Макар, чужа людина, тепер житиме з нами. Проте Макар виявився чудовим хлопцем. Він полагодив клітки для кроликів, купив тварин і поселив їх там. Мед та сухофрукти власного виробництва з’явилися на нашому столі на постійній основі.
Через два роки Марина повернулася до свого колишнього життя, і знову стала відсутня з дому, навіть ночами. Вона оголосила, що Макара більше не любить і попросила його піти. Макарові не було куди йти, але я порадила йому повернутися до своєї тітки. Через десять років Марина відмовилася дбати про мене, коли я серйозно захво ріла. Мене поміс тили до будинку для людей похилого віку. Але одного разу до мене приїхав Макар, одягнений у дуже дорогий одяг.
Він сказав, що проїжджав повз мій будинок, хотів зайти до мене, але Марина сказала йому, що відправила мене до цієї установи. Ось він і приїхав сюди. Сльо зи полилися з моїх очей, і я попросила вибачення за своє колишнє ставлення до нього. Макар розповів, що познайомився з прекрасною дівчиною, тепер у них двоє дітей та процвітаючий бізнес. Він запропонував мені жити з ним, і я погодилася. Марина так більше і не з’явилась у моєму житті.
