Коли я нарешті вирішила народити дитину, всі мої подруги вже мали міцні сім’ї і мали дорослих дітей. Я почувала себе самотньою.

ПОЛИТИКА

Я ніколи не планувала запізнюватися з материнством, але це таки сталося. В юності я завжди думала, що заведу дитину, коли повністю влаштую своє життя. Я чомусь вважала, що народження дитини може перешкодити моєму росту чи кар’єрі. Я вірила, що мій син стане дорослим, поки я продовжуватиму домагатися своїх цілей. Дивлячись на своїх друзів, у яких діти з’явилися раніше, я не могла не відчувати заздрощів.

Вони вже створили міцні сім’ї та їхні діти вже стали дорослими. А я все ще штовхала коляску парком і відчувала, що всі думають, ніби я вже бабуся. У мене не було подруг, бо я не могла знайти нікого, з ким у мене були б спільні інтереси. У мене не було особливих досягнень – лише кар’єра. Здавалося, що замолоду я зробила неправильні висновки, а тепер уже пізно щось змінювати.

Проте я продовжувала жити, виховувати дитину і намагалася бути доброю дружиною. Мій чоловік підтримував мене в усьому і часто казав, що я дуже переживаю. Незважаючи на те, що він був старший за мене, його не турбували мої переживання. На його думку, вік не має значення, і ми все одно зможемо забезпечити сина всім необхідним, не турбуючись про матеріальний аспект.

Він мав рацію. Деякі з наших друзів, які рано наро дили дітей, жили в бідності, і у дітей, природно, було важке дитинство. Ми з чоловіком виховаємо дитину по-іншому. Ми дамо йому комфортне життя та найкращий початок. Але думка про мій вік все ще лякає мене. Я знаю, що маю позбутися цих негативних думок, і знайти в собі сили продовжувати рухатися далі.